Співробітництво у галузі сімейного права регульоване Гаазькою конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року.

Міністерство юстиції України - центральний орган для виконання в Україні положень Конвенції.

Відповідно до статті 1 Конвенції її цілями є:

• визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини;
• визначити, яке право має застосовуватися такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції;
• визначити право, що застосовується до батьківської відповідальності;
• забезпечити визнання та виконання таких заходів захисту в усіх Договірних Державах;
• запровадити таке співробітництво між органами Договірних Держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Для цілей цієї Конвенції термін "батьківська відповідальність" включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов'язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників.

Конвенція відповідно до статті 3 застосовується до:

• набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування;
• прав опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини; 
• опіки та піклування; 
• призначення та функцій будь-якої особи чи органу, які відповідають за особу чи майно дитини та які представляють дитину або допомагають їй; 
• влаштування дитини в прийомну сім'ю або в установи опіки і піклування; 
• нагляду з боку державного органу за піклуванням за дитиною будь-якою особою, яка несе відповідальність за дитину;
• управління, збереження або розпорядження майном дитини.

Конвенція не застосовується до:

• встановлення або оспорювання відносин між батьками і дитиною;
• рішень про усиновлення;
• імені та прізвища дитини;
• набуття повної дієздатності;
• зобов'язань щодо утримання;
• довірчої власності чи спадкування;
• соціального забезпечення;
• державних заходів загального характеру з питань освіти чи здоров'я;
• заходів, ужитих внаслідок караних правопорушень, учинених дітьми;
• рішень про право притулку та про імміграцію.

За загальним правилом, наведеним у статті 5 Конвенції 1996 року, судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

При цьому відповідно до статті 15 Конвенції 1996 року під час здійснення своєї юрисдикції згідно з положеннями Розділу II органи Договірних Держав застосовують своє національне право.

Під органами Договірних держав маються на увазі суди, компетентні органи та служби у справах дітей, органи опіки та піклування, незалежно від їхньої назви, яким відповідно до законодавства їхніх держав, надано повноваження ухвалювати рішення з питань, на які поширює свою дію Конвенція 1996 року.

Згідно зі статтею 16 Конвенції 1996 року набуття або припинення батьківської відповідальності в силу закону, без втручання судового або адміністративного органу, визначається правом держави звичайного місця проживання дитини.

Стаття 23 Конвенції встановлює, що заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах. Фактично це означає, що рішення з одного з питань, які охоплюються Конвенцією, щодо дитини, є чинним на території всіх держав-учасниць Конвенції. Заходи вжитті українськими компетентними органами мають визнаватися в усіх інших державах (наприклад, рішення про призначення опікуна має таку ж юридичну силу в усіх державах-учасницях Конвенції, як і в Україні).

Якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання.

Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо неї були прийняті рішення іноземними компетентними органами.

Конвенція не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей. Проте, відповідно до статті 7 Конвенції, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі.

Конвенція допускає можливість у певних випадках щоб рішення про вжиття заходів захисту дитини приймалися органами держави, які не є компетентними відповідно до статті 5 Конвенції (йдеться про невідкладні випадки, коли певний орган в найвищих інтересах дитини може прийняти рішення стосовно захисту дитини).

Для цього орган Договірної Держави може

• або звернутися до іншого органу, безпосередньо або за допомогою центрального органу своєї Держави, з проханням здійснити свою юрисдикцію вживати такі заходи захисту, які вважає за необхідні, 
• або зупинити розгляд справи та запропонувати сторонам подати таке прохання до органу тієї іншої Держави (стаття 8 Конвенції).

Орган, який ініціював прохання, може здійснювати юрисдикцію замість органу Договірної Держави звичайного місця проживання дитини тільки тоді, якщо останній орган погодився з таким проханням (пункт 3 статті 9 Конвенції).

Конвенція є правовою основою для співробітництва компетентних органів і служб у справах дітей, а також інших органів, яким надано в їх державах повноваження на прийняття рішень щодо вжиття заходів захисту дітей, з усіх питань, які стосуються прийняття рішень щодо дітей, обміну інформацією щодо прийнятих рішень тощо.

Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються органами у справах дітей (службою у справах дітей, органом опіки та піклування, Нацсоцслужбою, іншим компетентним органом України) на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

• надання інформації про становище та умови проживання дитини; 
• звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
• опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
• сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція; 
• надання допомоги у встановленні місця перебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту; 
• надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
• повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

Необхідно враховувати наступне:

• Всі запити мають надсилатися лише через Міністерство юстиції України як Центральний орган (стаття 34 і 44 Конвенції).
• Застосування Конвенції можливе лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати (має бути заначено ПІБ дитини, дата та місце народження, заходи, які вживалися в Україні з метою захисту дитини).
• Запит має містити виклад фактичних обставин та конкретні й чіткі запитання до іноземних колег, сформований з посиланням на статті Конвенції 

Механізм взаємодії

Служба у справах дітей (чи орган опіки та піклування, Нацсоцслужба, інший компетентний орган України) направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Міністерству юстиції України, яке направляє його іноземному Центральному органу для вжиття заходів реагування або надання інформації, який у свою чергу, за результатами виконання запиту, направляє відповідну інформацію;

Міністерство юстиції України повідомляє отриману від іноземного центрального органу інформацію службі у справах дітей чи іншому органу, який ініціював звернення (алгоритм взаємодії є аналогічним у разі отримання запиту від іноземного Центрального органу) .

Держави-учасниці Конвенції:

Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болгарія, Коста-Ріка, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Уругвай.